Україна, яка донедавна була одним із найбільших донорів робочої сили для Європи, поступово сама стикається з дефіцитом працівників. Повномасштабна війна, міграція мільйонів громадян і структурні зміни на ринку праці змусили бізнес шукати нові рішення – зокрема, за межами країни. Іноземні працівники, які раніше були радше винятком, сьогодні дедалі частіше з’являються у сфері будівництва, сервісу, промисловості.
«Люди виснажені, реагують нервово»
«У мережі обурені напливом в Україну індусів й пакистанців», «Для роботи в нових ЖК Івано-Франківська залучатимуть трудових мігрантів з Індії», «Житель Львова каже, що в місті стало багато індусів та пакістанців», «Темношкірих мігрантів у формі «Нової пошти» помітили на касі в АТБ». Ось такі заголовки зі ЗМІ та соцмереж створюють сьогодні порядок денний на українському ринку праці.
На думку директорки консалтингової компанії TalentMatch, HR-експертки Наталії Слинько, тема трудових мігрантів сплила внаслідок великої проблеми на ринку праці. З одного боку, є дефіцит фахівців, яких потрібно знайти. З іншого – є дефіцит роботи, яку б хотіли отримати ці фахівці. І тут дуже великий розрив за різними аспектами: в рівні зарплати, у відносинах, в комунікаціях.
– Зараз люди настільки морально виснажені, що не готові терпіти не те що помилки, а навіть затримку в комунікаціях, – зазначила експертка в коментарі Коротко про. – Нетерпимість зростає, її, до речі, можна побачити скрізь – від постійних скарг на життя до глобального незадоволення людей сервісом та послугами. І коли на цьому тлі з’являються повідомлення про те, що почали завозити трудових мігрантів, люди реагують нервово. Адже інформація подається в негативному ключі: мовляв, мігранти заміняють українців.
Проте, каже Наталія Слинько, так відбувається завжди и всюди: мігранти беруться за роботу, яку місцеві жителі за тими чи іншими причинами не можуть або не хочуть виконувати.
Без мігрантів не буде пенсій
Зараз в Україну прибувають трудові мігранти, насамперед, з Пакистану, Індії та Бангладешу. Для них звично працювати вахтою, в них є досвід роботи в Європі, розповідає Наталія Слинько. Останнім часом в Європі їх звільняють цілими бригадами: десь відбулася автоматизація, десь їх витиснули українці та поляки. І зараз ці люди можуть бути корисні в Україні, тим більше, що наші 450-500 євро для них є покращенням фінансового стану. Адже в цих країнах важко знайти роботу, в них немає такого виробництва, як у нас.
До того ж, це повні сил молоді люди. Для порівняння: якщо в Україні середній вік складає 42 роки, то, наприклад, в Пакистані – 21 рік, там дуже молоде населення.
Де вони працюють та скільки заробляють
На вітчизняному ринку праці – дефіцит за найрізноманітнішими напрямами. Наприклад, за словами Наталії Слинько, зараз на посаду інженера без бронювання вона може знайти або кандидатів 60+, або іноземців. Але найчастіше мігрантів беруть на важку фізичну працю з невисокою зарплатою.
– У нас трудові мігранти працюють в комунальних підприємствах (прибирають територію), на заводах, у будівництві, – розповідає HR-експертка. – Саме ці вакансії закриваються найскладніше. Зараз трудовий мігрант умовно отримує на руки 450-500 євро, але, враховуючи додаткові витрати на житло та хоча б мінімальне медичне страхування, роботодавець звісно платить набагато більше. По факту, іноземний працівник коштує роботодавцю дорожче, ніж місцеві спеціалісти, проте підприємства готові на такі витрати. Справа в тому, що зараз для роботодавців дуже важлива безперервність в роботі. Українці сьогодні досить «ризикові» співробітники. По-перше, чоловіків-кандидатів зараз дуже мало. По-друге, постійно є загроза, що чоловіка у будь-яку мить можуть призвати до лав ЗСУ, і роботодавець марно витратить гроші та час на навчання. З цього погляду іноземці «безпечніші» (докладніше див. Довідка Коротко про).
Коли ж в українському сегменті соцмереж обговорюється тема трудових мігрантів, толерантності там мало. Поширюються дивні тези про те, що нинішня міграційна політика виштовхує українців з країни, і коли військові повернуться з фронту, вони не зможуть працевлаштуватися, бо всі місця будуть зайняті іноземцями. Ба більше: деякі цілком серйозно обговорюють, що іноземців потрібно залучати та відправляти на фронт, тоді українці зможуть спокійно працювати на підприємствах в тилу.
Такі думки Наталя Слинько назвала «натягуванням сови на глобус».
По-перше, каже експертка, це загальна практика в усьому світі: коли економіка вимагає додаткових трудових ресурсів, їх необхідно залучати. Через це пройшли всі європейські країни, і зараз цей шлях проходимо ми.
По-друге, цей процес стримували дуже довго, і зараз питання вже назріло та перезріло.
І, нарешті, українці воюють, бо захищають свою землю. А заради чого мають воювати іноземці? Тим більше, трудові мігранти? Логіки тут нуль.
– Нам дуже важко дається толерантність до інших людей, і ми, на жаль, в цьому питанні повторюємо шовіністську та зневажливу поведінку північного сусіда, – підсумувала Наталія Слинько. – Тема дійсно тригерна. Нинішні мігранти відрізняються за зовнішністю від українців, це кидається в очі на вулиці і дратує. Дуже важко усвідомлювати, що коли рідна людина кожен день ризикує життям на фронті, хтось в цей час на її місці заробляє гроші. Але ж це питання точно не до мігрантів. Це несправедливість світу, з якою важко змиритися.